.jpg)
Після першого зимового походу, я мабуть єдиний дуже жалів, що зима вже закінчується. Побачені могутні, білі простори манили з великою силою. І хоч розумієш, що ти прямуєш у холод, вітер і сніг, проте вирушаючи туди ти можеш отримати, те, що так шукаєш. А це набагато цінніше, за всі перешкоди і складності.
Одним, вже весняним, холодним вечором, передивляючись і сортуючи різні фото з минулих поїздок, я натрапив на одне фото. Воно було зроблене в один з тих особливих моментів, коли від картини навколо в тебе затамовує подих, а в думках питання: "Чому так рідко виходить насолоджуватись такими моментами ?". І ти насолоджуєшся кожною секундою перебування серед гір, хмар, дерев, скель, моря... Тому що ти знаєш, як коротко може тривати це все.
Через два дні я вже сидів в потязі, прямуючи на Боржаву з великим очікуванням побачити такі моменти взимку. Цього разу старанно збирав рюкзак заздалегідь, нічого не забувши. Вага получилась рекордною за всю історію моїх походів ) Все таки в збиранні за дві години до відправлення потяга є свої плюси )
От і Воловець, підйом почався. Сніг знову до колін, проте це вже мене так не дивує, як в перший раз, хоч йти було важче. Якщо тоді провалювався стабільно, то цього разу це була ходьба по мінному полі. Декілька разів провалювався доволі жостко і боляче.
Піднімався на хребет доволі довго, хоч в самому лісі була добре протоптана стежка, рюкзак давав про себе знати. Почав якнайшвидше поїдати харчі, і тут мене чекав перший сюрприз. Замість свого улюбленого чаю з м'ятою і травами, я взяв полин. Якщо хтось пив колись лікувальний чай з полину, то знає про що я ) Це було весело )
Кожного разу, коли я хотів зігрітись, я згадував, як одного разу в Криму у нас закінчилась вода, і все що у нас було - це маленька баночка якоїсь хімії. Спека була добряча і ми таки вирішили її випити. Не забуду слова мого друга: "я п'ю це, виключно тому, що воно мокре" )
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Вийшовши на хребет сховався трохи від шаленого вітру, щоб перепочити. Цікаво, що в більшості випадків, при сонячній погоді вдень, я навіть камеру з сумки не витягаю. Але ці пейзажі заставили мене навіть штатив витягти. Білосніжні схили гір, синє небо, сонце пробивалося крізь хмари, малюючи по схилах. Як же я насолоджувався цим !
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Пообідавши, я вирушив в сторону вершини Великий Верх, на місце, яке я собі примітив для зйомки заходу. Сонце почалось опускатись і замальовувати все навкруги в нові кольори. Я йшов і така неймовірна насолода охоплювала мене, коли я бачив, як швидко все міняється, як на снігу з'являються мільйони віттінків, замість такого звичного білого. Я точно знав, що знайшов те, що шукав. В цей момент у мене навіть не було цього звичного бажання забрати це з собою на фотографіях. Я просто зупинився і насолоджувався цією красою, яку створив наш Творець. Яку я так давно не бачив в такому світлі... Це була кульмінація !
Вирішив все таки зробити декілька кадрів, дістав техніку, почав розкладати штатив. Сюрприз номер два ) На мить втратив пильність, вітер тут же потягнув чохол від штатива далеко в прірву ) Сам здивувався, що я навіть ні на секунду не засумував за ним )
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Згодом сонце сіло, вітер дужчав, почав мести сніг. Пора рухатись далі.
Тіло вже починає здаватись, до місця ночівлі вже дійшов з останніх сил. Поставив палатку. Зготував вечерю, яка вихолола за дві хвилини, всі думки були сон. Сюрприз номер три. Не зважаючи на хороший спальник, каримат у мене виявився такий, що здавалось лежиш прямо на снігу ) Про сон можна було забути. Додрімав до ранку, символічно дочекався будильника, сонце чекало. Я так думав...
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Вітер ще сильніший, все затягнуло хмарами, сонця я чекав дві години. Розумів, що другу ніч я так не подужаю, ще й на більшій висоті, то ж зранку почав потрохи збиратись додому. Спокійно спустився в Воловець, куди в цей день прийшла весна. Після тих морозів на вершині, це був такий подарунок для мене. Чудово поспав на свіжому повітрі, під відкритим небом, чекаючи свій потяг. Знову прекрасний день.
.jpg)
.jpg)
Вже вдома, розбираючи весь матеріал, шукаючи найбільш вдалі кадри, з'являється зовсім інший погляд на ці фото. Ейфорія пройшла і поглянувши об'єктивно, я почав роздумувати над тим, що я можу передати через свої пейзажні фото. Що я відчуваю дивлячись на ці фото зараз, що відчував тоді, і чи можливо предати хоч частинку цього гладачеві. Так, є багато фотографій, які справді викликають певні емоції і почуття , і дуже часто в кожної людини різні. Через такі фото можна передати колір, форму, простір, настрій, стан природи...
Але чи можливо передати щастя ?
5 коментарів:
garna rozpovid))
Дуже гарно розказав) Таку подорож здійснив. Фотки захоплюючі!
це щастя потрібно кожному відчути ОСОБИСТО віч-на-віч з Ним. Ці фотографії зачіпають ті струни, які відкликаються на порив вітру, теплий сонячний промінь, запах лісу, звук тиші... або музику природи...
Так гарно видно межу лісу! Супер! Це немовби межа життя (а взимку напевно так і є). І це холодне сонце...
крутяк
Дописати коментар